Статті

Виділене 

МОВА НАРОДУ – ТО ЩИТ ЧИ МЕЧ?

mova-min

З часу здобуття Україною незалежності точаться розмову про роль і місце мови в громадському і суспільному життя нашої країни, відбуваються суперечки про те, яка мова повинна домінувати в побутовому житті, а також, чи обов’язкова національна мова для існування держави. До речі, ці питання актуальні не тільки для пост радянських держав, які утворились на уламках колишнього СРСР, а для багатьох держав Європи і навіть світу!
Але повернемось поки що в Україну і спробуємо детальніше проаналізувати мовне питання в нашій державі.

Давайте почнемо з попередніх десятиліть, хоча, якщо ставитись до теми історично докладно, то починати треба з попередніх століть. Але залишимо професійним історикам вивчення і аналіз ємського і валуєвського указів, а також десятків різних розпоряджень та наказів стосовно мов в Російській імперії. Ми же почнемо свою розповідь з часу закінчення громадянської війни в Росії, тобто десь з 1921 року. А в грудні 1922 г був утворений Радянський Союз, як добровільне об’єднання декількох народів колишньої імперії.

Сучасні російські великодержавні шовіністи звинувачують більшовиків і Леніна в тому, що вони заклали підстави для майбутнього розпаду СРСР. А треба було, за думкою сучасних російських великодержавних шовіністів, зберегти поділ країни на губернії і волості (по сучасному – області і райони) і ніде не згадувати про багато національність Радянського Союзу. Ну, нехай нині живущі історики, політологи, соціологи думають і пишуть що хочуть – то їх право… А ми повинні віддати належне політичному чуттю Леніна, який дозволив національним меншинам російської імперії заявити про себе вголос, створивши національні республіки, і навіть отримати право вільного виходу з СРСР. Хочу звернути увагу читачів, що Ленін це зробив не тому що, якось особливо поважав народи «імперії», чи дбав про їх всебічний розвиток. Ні, і ще раз ні! Ніякого пієтету, чи особливих симпатій до різних народів, Ленін і його поплічники не відчували. Але вони були прагматиками, реалістами, і чудовими практиками! Вони бачили, що в Європі і в світі відбувається підйом національної свідомості пригноблених, колоніальних народів, прагнення до незалежності, бажання створити свої національні держави. Приклад Австро-Угорської імперії був дуже показовим! На руїнах «лоскутної» імперії утворились незалежні Чехословаччина, Угорщина, Австрія, в подальшому Югославія. А хвора людина Європи – Османська імперія – також позбулась своїх напівколоніальних володінь в Північній Африці і на Близькому Сході. Аналогічні процеси відбувались і на території колишньої Російської імперії. Тому, подобається це комусь чи не подобається, але нова влада СРСР поступила тактично дуже грамотно: вона випустила «національний пар» і зберегла єдине політичне утворення.

Після цього, в національних республіках почались процеси коренізації: підтримка національних мов, вивчення їх в школах, створення національних алфавітів для мов особливо відсталих народів Поволжя і середньої Азії. Це були об’єктивно позитивні процеси, але знов підкреслюю, вони були обумовлені не любов’ю до народів з боку правлячої партії, а змушені кроки, для в гамування прагнення до незалежності!

На Україні, як і в інших республіках СРСР, розвивалась національна література, театр, здійснювалось друкування книжок на мові корінного етносу.

Але, дозволю собі жаргонний вираз: «недовго музика грала, не довго фраєр танцював». Як тільки влада відчула себе впевнено, миттєво почались утиски національного розвитку і репресії проти національної інтелігенції. Не будемо зупинятись на цих подіях, адже вони докладно висвітленні фаховими істориками. Згадаємо лише харківській театр «Березіль», трагічні долі його керівника Леся Курбаса, та поета Миколи Хвильового. І окремо хочу згадати долю Миколи Олексійовича Скрипника, професійного радянського функціонера, але людини, яка зберегла «українське серце». Коли він відчув утиски «української ідеї» з боку московських шовіністів, то не зміг змиритися з цим. Перед ним постав смертельно важкий вибір: служити антиукраїнській владі, чи піти з життя. І Микола Скрипник обрав смерть…

Схожі процеси відбувались і в інших (ново створених) республіках СРСР. Відбувалось національне відродження в середовищі волзьких татар, башкир, інших народів Поволжя. Та з часом всі прогресивні процеси по відродженню національної ідентичності були згорнуті. 

А тепер, як і зазначалось на початку статті, починаємо з попередніх десятиліть, тобто з 60-х років минулого (двадцятого) століття. І якщо керівник України Петро Шелест, в якійсь мірі стримував русифікацію українського суспільства, то його наступник Володимир Щербицький  дав русифікації «зелене світло».

Треба зазначити, русифікація українського народу була повільна, повзуча, і спочатку малопомітна. Так само видавались українськи книжки, були українськи театри. Але в сфері виробництва, науки і освіти, використання української мови скорочувалось. Хочу поділитись спогадами дитинства на цікаву і несподівану тему. До того ці спогади будуть актуальні в наш час. В 60-х роках був один чи два телевізійних канали. Як тоді казали – «програми». Одна московська програма, а друга УТ (українське телебачення). Уявляю, що сучасним дітям це навіть уявити складно. Так от, по УТ у ранкові години проходили освітні передачі по математиці і фізиці. Те що зараз називається дистанційне навчання. І доцент, або навіть професор, чоловік років 55-60 на грифельній дошці, звичайною крейдою писав складні математичні і фізичні формули. А коли місце на дошці закінчувалось, звичайною вологою ганчіркою витирав написане і продовжував писати наступні формули. А коментував і пояснював він свої викладки чудовою українською мовою! 

А була ще чудова дитяча передача «Олівець-малювець», де дітей дошкільного віку навчали азам малювання. Ведуча, Максимова Єлизавета Михайлівна, розмовляла виключно українською мовою. А я пам’ятаю музично заставку цієї передачі з такими словами:

«Тоненький гостренький, хвилину і маленький,

Олівці чудові, різнокольорові, Наші любі друзі – олівці»

Та з часом, такі передачі припинились…

Довше всіх протримались у публічній сфері україномовні коментарі футбольних матчів з участю українських команд. Російськомовні коментарі час від часу почали з’являтись ближче до початку 90-х років, але здобута незалежність врятувала ці сферу від русифікації.

Але найбільш негідною і мерзенною русифікація поставала в повсякденному житті людей. Апологети «руського міра» (хоч тоді цей термін не використовувався), намагались принизити українську мову у свідомості звичайних, пересічних українців. Вигадувались різні принизливі віршики на українську тему, перекручувались вірші видатних українських поетів. Наприклад:
«А як вчить того Тичину, краще з’їсти кирпичину». І це найбільш м’які, толерантні вислови. Приводити в газетній статті щось більш цинічне і ганебне не дозволяє звичайна людська відраза до такого лайна! Серед українців поширювалось і культивувалась ставлення до всього українського як до менше вартісного, селюцького, хуторського. Яке зневажається більш освіченими, інтелігентними представниками російськомовного середовища і яке в свою чергу формувалось в містах. Протиставлялась міська (російськомовна) культура сільській (україномовній)  культурі.

До речі, такі ж процеси зараз відбуваються в Беларусі стосовно білоруської мови, в Татарстані, стосовно татарської мови казанських татар, та, взагалі у всіх національних республіках Російської Федерації. Але про стан національних мов в РФ ми зупинились пізніше. 

Вчителі російської мови і літератури мали додаткові надбавки до зарплати. Російськомовних газет було набагато більше ніж україномовних. І здавалось, що ці процеси не зворотні. Домінування російської мови буде і далі поширюватись і українська врешті решт повністю вийде з ужитку…

Але на наше щастя, і на горе великодержавним шовіністам «не так сталось, як гадалось». Події початку 90-х років, прямо скажемо, врятували український народ від остаточної асиміляції, а українську мову від забуття. Поступово українська мова поверталась в публічну сферу, більше було публіцистичних передач по телебаченню українською мовою, більше україномовних газет. Але ці процеси відбувались не автоматично, і тим більше не за помахом чарівної палички. Повернення поваги і як наслідок використання нашої мови відбувався завдяки героїчним (не побоюсь такого пафосного слова) діям патріотів, активістів, небайдужих людей, які хотіли бути українцями не тільки за паспортом, а і за суттю – тобто знати українську мову. Тому що людина яка називає себе українцем. але мови не знає – це фейковий українець!
Але апологети «імперії» не здаються… Вини сплять і бачать повернення минулих часів, коли вони відчували себе представниками метрополії на території підкореної колонії. І ось тут і відчувається, що мова народу це і є справжня зброя, за допомогою якої можна здобути і відстояти незалежність. Ця зброя на перший погляд не дуже дієва, але на другий погляд вона так само важлива, як і вогнепальна зброя. Мова будь якого народу – це прапор, який об’єднує, консолідує суспільство. Наведу всім відомий вислів: «Немає мови, немає народу».

А тепер, як і обіцяв, давайте зробимо невелику віртуальні подорож до нашого північно-східного сусіда, Російської Федерації. А яка там мовна ситуація? І почнемо не про мови національних меншин, а  про російську мову. Здавалось - державна мова країни, має десятки, та ні - сотні мільйонів носіїв. Література – художня і технічна. Книги, газети, журнали, телеканали і радіостанції. Що може загрожувати? Звичайно, що ніщо… Але росіяни все-рівно захищають її. Підчас проведення в 2018 році чемпіонати світу з футболу, в Москві оголошення зупинок в метро і громадському транспорті дублювались англійською мовою. Досить Логічно, щоб гостям чемпіонату було легше орієнтуватись в місті. Але після закінчення чемпіонату, активісти російської мови вимагали від московської влади негайно видалити англомовні оголошення. Аргументуючи, що в Росії повинна звучати російська мова. І це також досить правильно, за не великим уточненням. Захищаючи свою рідну російську мову, російські активісти відмовляють іншим народам захищати і розвивати свою мову. В національних республіках Росії, етнічні росіяни не хочуть, щоб їхні діти вивчали в школі мову корінного народу. В 2017 році російські шовіністи добились прийняття закону, по якому вивчення мов корінних народів національних республік відбувається за бажанням батьків учнів. Вони аргументують це тим, що не можна примушувати дітей вивчати не рідну мову. Що витрачаючи час і зусилля на вивчення місцевих мов, діти поступаються в знаннях школярам з російських областей. Це офіційна позиція етнічних росіян по відношенню до вивчення національних мов. А неофіційно вони ллють бруд на національні мови, називаючи їх безперспективними, сільськими… ну далі ми знаємо. От в цьому і проявляється пресловута російська дружба народів. Апологети російської мови нав’язують думку, що національні мови повинні вивчатись добровільно, за бажанням батьків учнів. Так би мовити - факультативно. Та часто батьки не хочуть розуміти, що вивчення мови корінного народу – це в першу чергу повага до народу, а потім вже засіб комунікації та інші прикладні речі. Знання мови корінного народу – це плата за можливість милуватись місцевим небом, дихати місцевим повітрям, насолоджуватись місцевими краєвидами.

Але шовіністично налаштовані росіяни в Татарстані не хочуть щоб діти вивчали татарську мову, в Башкортостані – башкирську мову, в Удмуртії – удмуртську мову і так далі… Прийняття цих законів буде посилювати русифікацію національних республік і разом з тим загострювати протиріччя між національними патріотами і приїжджими шовіністами.

Аналогічні процеси відбувались і у нас, в Україні, але на щастя вони зупинені, та все ж проросійські налаштовані громадяни України не склали зброю. Постійно відбуваються нападки на мовне законодавство, яке дає можливість розвиватись всім мовам в Україні і російській зокрема. Прихильники «руського міра» розповсюджують антиукраїнські провокації. Немов би в Україні забороняють спілкуватись російською. Але мета мовних законів не обмежити використання російської, а розширити використання української мови. Хочу поділитися особистими спостереженнями. На сьогодні, практично 100 % громадян  України розуміють і можуть розмовляти російською мовою. І практично 100 % розуміють українську, а розмовляють більш менш задовільно від 40% до 60%.  То коли і розмовляти українською зможуть 100% населяння, тоді Україна стане реально двомовною країною і мовне питання буде вирішено назавжди. Відслідковуючи динаміку впровадження української мови, це може статися за 1-2 покоління (20-40 років). Тобто терміни абсолютно зрозумілі і реальні.

Давайте знову подивимось на нашого північно-східного сусіда – Російську Федерацію. У них мовне питання навпаки загострює суспільні відносини. Московська влада утискає місцевих активістів, і національних патріотів. І для супротиву русифікації патріоти іноді змушені іти крайні і страшні міри. Так, 10 вересня 2019 року, вчений і громадський діяч удмуртського народу Альберт Олексійович Разін, здійснив акт самоспалення, протестуючи проти подальшої асиміляції удмуртського суспільства. Своєю смертю він висловив протест проти русифікації удмуртського народу. Вічна пам’ять і вічна слава героям, які відали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини!

Повертаємось на нашу землю і спробуємо згадати, чи було щось подібне у нас.

Так, в Україні також були подібні випадки. Справжні українські патріоти здійснювали акти самоспалення, протестуючи проти російської окупації і русифікації українського народу. Олекса Гірник вчинив самоспалення 21 січня 1978 року в місті Каневі, біля могили Тараса Шевченка. А патріот Василь Макух здійснив акт самоспалення у Киеві 5 листопада 1968 р. І хоча на перший погляд вони нічого не добились, але це не так! Вони показали, що «українська ідея» живе і бореться. І ніякі утиски московської влади не зможуть зупинити прагнення народу до незалежності, до побудови власної держави!

Пригадуються рядки письменника Олексія Пєшкова, який більш відомий за псевдонімом Максим Горький:

«Пускай ты умер!.. Но в песне смелых и сильных духом всегда ты будешь живым примером, призывом гордым к свободе, к свету!»

Ці слова чудово підкреслюють значення цих героїчних і мужніх вчинків українських патріотів. І не має значення, що ці рядки написав російський і, до того ще й радянський письменник. Адже інша видатна людина – Тарас Шевченко писав: «свого не цурайтесь і чужого навчайтесь!»

Вивершуючи свій коротенький нарис, все ж таки хочу дати відповідь на питання, яке винесено в заголовок статті: мова то щит чи меч?

Для народа, який волею своїх правителів став імперським, і який суть свого існування бачить в завоюванні і пригнобленні інших народів, постійному захопленні чужих земель, нав’язування іншим свого образу життя і навіть мислення, для цих народів їх мова є засобом агресії і «мечем нападника».

А для народів. Які відстоюють своє право на незалежність, на самобутній розвиток, на захист своєї ідентичності – рідна мова, це безумовно захисний щит! Він відіб’є всі напади ворогів і на цьому щиті буде сяяти славний символ українського народу – ЗОЛОТИЙ ТРИЗУБ!

«ФОНД ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ» ЧИ КАНАЛ...
ДОСТРОКОВЕ ВІДКЛИКАННЯ ДЕПУТАТІВ – ЧИ Є ЦЕ ЛІКІ ...
 

Коментарі

Немає створених коментарів. Будьте першим, хто залишить коментар.
Вже зареєстровані? Увійти на сайт
Гість
Субота, 01 жовтня 2022
Якщо ви бажаєте зареєструватися, будь ласка заповніть форми імені та ім'я користувача.

By accepting you will be accessing a service provided by a third-party external to https://rubikon.in.ua/

ukbeenkalvplru

Політика

Президент
Президент
Повідомлень: 23
Бізнес
Бізнес
Повідомлень: 3
Виборча система
Виборча система
Повідомлень: 15
Гілки Влади
Гілки Влади
Повідомлень: 11
Конституция
Конституция
Повідомлень: 4
Реформи
Реформи
Повідомлень: 9
Спілка виборців
Спілка виборців
Повідомлень: 7

Категорії цікавого

Наші проекти
Наші проекти
Повідомлень: 2
Літопис України
Літопис України
Повідомлень: 21
Спадщина
Спадщина
Повідомлень: 3
Досвід
Досвід
Повідомлень: 3
Душа
Душа
Повідомлень: 14
Театри
Театри
Повідомлень: 1
Галереї
Галереї
Повідомлень: 1
Виставки
Виставки
Повідомлень: 5
Середовище
Середовище
Повідомлень: 2
Відпочинок
Відпочинок
Повідомлень: 6
Готелі
Готелі
Повідомлень: 1
Ресторани
Ресторани
Повідомлень: 1
Розважальні центри
Розважальні центри
Повідомлень: 1
Досягнення
Досягнення
Повідомлень: 2
Мій дім
Мій дім
Повідомлень: 1
Сполучені Штати 47.8%Сполучені Штати
Україна 43.3%Україна
Польща 2%Польща
Чехія 1.2%Чехія
Німеччина 1%Німеччина
Англія 1%Англія
Росія 0.5%Росія
Греція 0.5%Греція
Туреччина 0.5%Туреччина
Бельгія 0.5%Бельгія

Вчора: 12
Цього тижня: 56
Минулого тижня: 163
Минулого місяця: 416
Всього: 223602

Про Нашу Країну

Цієї країни не існує на карті.
Вона існує тільки у віртуальній реальності, у Вашій уяві або просто на цьому сайті. Ми запрошуємо Вас у наш уявний світ, тут зібране все найкраще - емоції, враження, уподобання. Змініть себе і світ зміниться навколо Вас. Долучайтеся, розповідайте, зробіть світ краще.

 

Адміністрація

Адреса: м. Київ

вул. Лютеранська 3,

Телефон: +38050 386 57 99

Email: info@rubikon.in.ua

Real time web analytics, Heat map tracking
© RUBIKON. All Rights Reserved. Designed By DIGIONK

Пошук